Середньовічні вітражі з Музею Ханенків у Києві
Свiтло в темнi часи Середньовічні вітражі з Музею Ханенків у Києві
За редакцією Мануели Беер та Кароли Хагнау Середньовічні вітражі з Музею Ханенків у Києві
Музей-партнер: Ми вдячні за щедру підтримку: Передмова та подяка Вітражі в колекції Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків контекст, історія, загадки Колекція вітражів Музею Шнютгена Передумови та генезис особливого колекційного фонду Каталог 9 13 23 35 Юлія Ваганова, Мартін Хьорнес та Моріц Вьолк Анастасія Мацело та Ганна Рудик Мануела Беер Бібліографія Авторські права на ілюстрації Вихідні дані 96 103 104
«Світло в темні часи» – назва цієї виставки. Така назва навряд чи може бути більш доречною. Сумний привід – російське агресивне повномасштабне вторгнення в Україну, яке розпочалося 24 лютого 2022 року. У перший рік війни українська столиця зазнала потужного удару, внаслідок якого було пошкоджено, крім університетських і житлових будівель, вісім музеїв. Серед них і Музей Ханенків у самому центрі Києва. Коротке відео з камери спостереження, яке можна побачити на виставці, наочно демонструє наслідки ракетного обстрілу 10 жовтня 2022 року безпосередньо біля музею. Попри швидкі заходи безпеки, які були вжиті щодо експонатів, залишилося занепокоєння стосовно значної колекції вітражів. Адже вони завжди є особливо вразливими до ударної хвилі. Т Той факт, що крихкі твори мистецтва благополучно прибули до Кельна в грудні 2024 року і тепер їх можна побачити на виставці вітражів разом із творами мистецтва з Музею Шнютгена, є чудовим результатом. Цього результату можна було досягнути завдяки німецько-українській музейній співпраці, ініційованій за допомогою лінії фінансування УКРАЇНА/UKRAINE Мистецького фонду Ернста фон Сіменса та Фонду Германа Реемтсма спільно з німецьким дослідницьким центром вітражів Corpus Vitrearum Medii Aevi Deutschland. Працівники культури, відповідальні працівники музеїв та інших культурних інституцій, а також митці в Україні поставили перед собою завдання забезпечити, щоб мистецтво в його різноманітних формах вираження Передмова та подяка 9
Окрім щедрої фінансової допомоги, цей проєкт співпраці підживлюється значним солідарним внеском багатьох колег. Ми отримали надзвичайну підтримку від міжнародного дослідницького центру середньовічних вітражів Corpus Vitrearum Deutschland, який фінансується Академією наук і літератури в Майнці: д-р Олена Козіна та д-р Іво Раух приїхали до Києва, щоб забезпечити безпеку та упакувати вітражі, перш ніж вони були перевезені в Кельн. Д-р Петер Фюссеніх, майстер-будівельник Кельнського собору, та д-р Катрін Віттштадт, керівниця майстерні по реставрації вітражів Кельнського собору, без вагань запропонували свою допомогу у здійсненні заходів з консервації київських вітражів напередодні виставки, а також у проведенні наукової експертизи та реставрації після завершення виставки. Висловлюючи щиру подяку нашим партнерам по співпраці, ми також хотіли б згадати всіх, хто долучився до реалізації виставки та супровідного цифрового видання. Ніколь Міллер відповідала за дизайн виставки, Ману Ланге – за рекламну та виставкову графіку, а Магнус Ноймаєр – за дизайн видання, для якого Маріон Меннікен з Рейнського фотоархіву зробила багато нових фотографій. Переклади Жерара Гудроу та KERN AG Sprachendienste стали значним внеском в успіх виставки та книги. І останнє, але не менш важливе: наша особиста і сердечна подяка адресована кураторам Музею Шнютгена, д-ру Мануелі Беер і д-ру Каролі Гагнау, які з великим професіоналізмом та натхненням взялися за цей особливий проєкт. У дружньому співробітництві з двома відповідальними колегами у Києві, кураторками Анастасією Мацело та Оленою Крамаревою, виставка вітражів була відкрита лише через рік після того, як обидва музеї вперше встановили контакт. Ми хотіли б подякувати їм обом, а також усім іншим колегам двох музеїв: вони з великою відданістю втілили свої знання та досвiд в цей спільний проєкт. Наша найвища подяка мужній команді Музею Ханенків, яка робить все можливе для свого музею в ці складні часи. Коли дві колекції вітражів зустрічаються за таких обставин, мова йде про світло і крихкість: крихкість об‘єкта, людини і світу. І світло надії. Д-р Юлія Ваганова, директорка Музею Ханенків Д-р Мартін Хернес, генеральний секретар Мистецького фонду Ернста фон Сіменса Д-р Моріц Вельк, директор Музею Шнютгена жило, розвивалося і могло бути сприйняте і пережите народом України як центральна частина його власної культурної ідентичності, особливо в часи війни. Це нелегка місія, особливо з огляду на дедалі драматичнішу глобальну політичну ситуацію, що склалася з початком російського вторгнення. З майже неймовірною енергією та надією на мир у найближчому майбутньому українські колеги-музейники борються за свої колекції та довірені їм твори мистецтва. Вони переймаються не лише порятунком творів мистецтва, що перебувають під загрозою знищення, але й збереженням власної української ідентичності. За майже 100 років свого існування Музей Ханенків неодноразово відчував на собі негативні наслідки політичних потрясінь та збройних конфліктів. Його колектив робить усе можливе, щоб життя в музеї не припинялося під час війни: невеликі, іноді одноденні виставки з власних фондів, присвячені українському та зарубіжному мистецтву XIX-XXI століть, інтервенції сучасних художників, а також концерти, читання та екскурсії у порожньому музеї – усе це є частиною програми. Водночас науковці продовжують дослідницьку роботу та здiйснюють оцифрування своїх фондів. Важливими напрямками діяльності Музею Ханенків наразі є міжнародні проєкти, спрямовані на експонування, дослідження та реставрацію творів з музейної колекції. Наприклад, у 2023 році добірка з рідкісної колекції візантійських ікон з Музею Ханенків була представлена у паризькому Луврі. Нинішня виставка в Кельні продовжує цю діяльність і робить колекцію Ханенків ще більш відомою та помітною в Європі. Вперше за багато десятиліть дорогоцінні вітражі з Києва представлені разом. Вони були науково досліджені і після виставки в Кельні пройдуть реставрацію та консервацію. Це все можливо і залишається можливим під час війни – завдяки Мистецькому фонду Ернста фон Сіменса та Фонду Германа Реемтсма та їх спільнiй лінії фінансування УКРАЇНА/UKRAINE, яка була започаткована 8 березня 2022 року, всього за кілька днів після початку російської агресії. Мета полягає в тому, щоб гарантувати безпеку та стабільність українських музеїв i культурних установ через швидку і небюрократичну допомогу. Наприклад, в межах підтримки німецьких музеїв у працевлаштуванні українських науковців, які були змушені виїхати за кордон через війну. Цінна колекція вітражів не лише зберігається, але й досліджується німецькими та українськими колегами й стає доступною для громадськості, що зберігає частину культурної ідентичності України. Таким чином, це один із флагманських проєктів лінії фінансування УКРАЇНА/UKRAINE. Без залучення інших спонсорів проєкт не міг би бути здійснений у запланованій формі. Тому ми хотіли б особисто подякувати Фонду Петера та Ірини Людвігів i його директору, д-ру Карлі Куджіні, за їхню підтримку. Крім фінансування від міста Кельн, Музей Шнютгена також вкотре отримав велику підтримку і від свого «Кола друзів». Ми хотіли б подякувати всім учасникам «Кола друзів» в особі його голови, д-ра Корнеля Зольтека. 10 11
Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків має ім’я подружжя колекціонерів та меценатів. Музей розміщено в центрі Києва, у двох сусідніх історичних будівлях. Особняк із фасадом, який нагадує венеційське палацо, був оселею Ханенків та вмістилищем їхнього зібрання. Колишній дохідний будинок сестри Варвари, Єфросинії Сахновської, – передали музею 1986 року (Photo 1). Музей як установа існує понад століття. Його було засновано декретом радянської влади від 23 червня 1919 року, але його колекція має довшу історію. Її осердям є приватна збірка Богдана та Варвари Ханенків. Богдан Іванович (1849–1917) (Photo 2), який походив зі шляхетного козацького роду, був юристом за освітою та професіональним управлінцем. Варвара Николівна (1852–1922) (Photo 3) належала до купецького роду Терещенків – цукропромисловців, колекціонерів та благодійників. Богдан та Варвара взяли шлюб 1874 року, це був класичний союз «старої аристократії» та «нових грошей». Рік одруження став точкою відліку історії зібрання Ханенків, а колекціонування – спільною справою їхнього життя. Подружжя цікавилося і європейським, і азійським мистецтвом, вони також збирали сучасні й старовинні книги. Перші твори італійського живопису та скульптури Ханенки набули в Римі та Флоренції 1874 року, під час весільної подорожі. Початком азійської частини колекції стало придбання великої перської розписної вази у Варшаві 1876 року. Далі були поїздки до Парижа, Відня, Берліна, Венеції, Мадрида, Каїра Анастасія Мацело та Ганна Рудик Вітражі в колекції Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків контекст, історія, загадки Photo 1 Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, Київ, вул. Терещенківська, 15–17. Фото 2024 р 13
будинком та бібліотекою, на суспільне надбання, був ще раніше висловлений власниками. Богдан Іванович зробив це у заповіті 1917 року, а Варвара Николівна – у дарчій 1918 року. Від часу офіційного заснування музею його колекція знала і поповнення, і втрати. За радянського періоду (1921–1991) твори надходили з інших музеїв та націоналізованих збірок, а також – як дарунки від приватних осіб. Однак втрати були більшими: чимало предметів зникло внаслідок перерозподілу творів між музеями СРСР 1920-ми роками, під час рейдів радянської влади для продажу музейних скарбів закордон 1930-ми, через вивезення творів німецьким командуванням за Другої світової війни. Лише картин було втрачено понад 400, а ще більше – археологічних пам’яток та предметів декоративного мистецтва (Photo 6). У роки нацистської окупації особливо постраждала азійська колекція. тощо. За майже 45 років Ханенки сформували художню колекцію з близько 6000 предметів – від єгипетських археологічних пам’яток до європейського живопису, графіки, скульптури та предметів декоративного мистецтва. Перелік містив і комплекс творів мистецтва ісламу, зокрема середньовічного Ірану, а також китайські сувої, скульптуру та посуд, японські гравюри, цуба й кераміку. Були в колекції й предмети мистецтва буддизму та індуїзму. Книжкове зібрання налічувало близько 10 тисяч томів. Від кінця 1880-х років колекція Ханенків разом із власниками «оселилася» в Києві, в особняку, який належав Варварі. Ця будівля, зведена у 1887–1888 роках і оздоблена у 1890-х, дотепер зберегла багато оригінальних рис у зовнішньому та внутрішньому оздобленні. За часів Ханенків в її інтер’єрах гармонійно сусідили твори різних країн та часів. Так, художні предмети Азії було презентовано поряд із творами майстрів Західної Європи, Візантії, Давньої Русі та класичної античності (Photo 4, 5). Такий принцип відповідав тогочасній загальноєвропейській моді та уявленням щодо вигляду помешкання освічених людей, які знаються на мистецтві. 1919 року майно Ханенків було націоналізовано державою й оголошено міським музеєм. Але намір перетворити свою приватну збірку, разом із Photo 2 Богдан Іванович Ханенко (1849–1917). Фото початку XX століття. Photo 3 Варвара Николівна Ханенко (1852–1922). Фото портрета роботи Алєксєя Харламова (1840– 1925), втраченого під час Другої світової війни Photo 4 Парадні сходи в особняку Ханенків. Фото до 1919 р 15 14
на замовлення власників наприкінці ХІХ століття, вони були важливими елементами декору їхнього помешкання. Вітражі ХІІІ–XVIII століть знаходилися у вікнах великої кімнати – «Італійської зали». Вона розміщена у фасадній частині будівлі, а її інтер’єр виконаний у дусі неоготичної стилізації. За Ханенків вітражі прикрашали три вікна з п’яти. У першому вікні стояв великий вітраж «Зішестя Святого Духа» (інв. № 301 БР МХ), у другому – п’ять маленьких панелей із гербами та святими. У невеликому бічному вікні було закріплено італійський вітраж XIV століття «Архангел Гавриїл» (Photo 7).1 1919 року вітражі займали лише два фасадних вікна, а у 1923-му – всі чотири. Під час Другої світової війни твори було демонтовано. Відтоді їх більше ніколи не експонували разом. Серія вітражів у «Делфтській їдальні» є взірцем візерункового вітражу кінця XIX — початку XX століть (Photo 8). Орнамент складається зі скелець різних Крім художніх творів, протягом першої половини ХХ століття було вилучено або знищено документи, пов’язані з історією родини та її майна. Тому питання реконструкції повного складу ханенківського зібрання та його повернення «додому» є однією з нагальних проблем. Особливість Музею Ханенків полягає в тому, що його будівля разом із творами мистецтва, які в ній зберігалися, була цілісним мистецьким ансамблем. Вітражі ж були однією з найефектніших та найзагадковіших складових цього комплексу – окрасою парадних залів будинку та водночас частиною збірки Ханенків, про історію якої відомо дуже мало. Вітражі можна поділити на дві групи. Перша – це твори ХІІІ–XVIII століть, що придбали як окремі художні предмети. Нині в колекції їх дванадцять: це найбільша в Україні музейна збірка подібних творів. До другої групи належить різноколірне скляне оздоблення декількох дверей і вікон особняка. Виконані Photo 6 Зали музею в 1943 році Photo 5 Ісламське мистецтво в Італійській залі дому Ханенків. Близько 1910 року 1 Потерян во время Второй мировой войны. 17 16
геометричних форм по всій площі шибки, із круглими фрагментами (ронделями) по краях. У контексті історії архітектури та мистецтва України цей ансамбль є яскравим прикладом європейського вітражного мистецтва доби модерну. Нині він демонтований і чекає на подальші наукові дослідження. Богдан та Варвара Ханенки, окрім власне колекціонування, приділяли час вивченню придбаних творів. У консультаціях із дослідниками вони провадили їхню наукову обробку. Так, у 1896, 1899, 1911–1913 роках Ханенки видали каталоги картин, а у 1899–1907 роках – альбоми-каталоги археологічних пам’яток та церковних старожитностей. Богдан Ханенко залишив у спадок мемуарний нарис, присвячений історії їхнього з Варварою художнього зібрання. Цей рукопис містить цінну для дослідників інформацію. Його було опубліковано 2009 року під назвою «Спогади колекціонера».2 Утім, у Богданових мемуарах, присвячених переважно придбанню картин та скульптур, немає ані слова про купівлю вітражів. Натомість у музейному архіві зберігаються три інших документи, де можна віднайти фрагментарну інформацію про формування та перший перелік цієї частини колекції. Один із них – власноручні записи Богдана Івановича із зазначенням вартості, а подекуди – і джерел походження предметів. У цих записах в розділі «Скло» є дванадцять об‘єктів: десять з них визначено як «віконне скло» і два – як «картини на склі (églomisé)». Документ не містить повноцінних інвентарних описів, це радше стислий особистий конспект. Тому зіставити згадані там твори з наявними – досить складно. Вірогідно, під №6 «Віконне скло. Швейцарія, виріб XVI століття, священний сюжет; 2000» записано вітраж «Зішестя Святого Духа» (інв. № 301 БР МХ), а під №№ 2–3 «Віконні шибки, німецької роботи XІV століття, зображення священних сцен; 300» – «Явлення Христа Марії Магдалині» та «Моління про чашу» (інв. №№ 137, 138). Джерело походження зазначене лише біля одного предмета – вітража із зображенням архангела Гавриїла: «Піррі, № 426 кат.». Цей запис можна вважати вказівкою на аукціон колекції Філіппо Піррі, що відбувся в Римі 1889 року. Фотографія та опис твору, що опублікований під № 426 на сторінках каталогу Піррі, повністю підтверджують це припущення. Другий документ – каталожні описи предметів колекції Ханенків 1919 року, зроблені першими співробітниками новоствореного музею. Це відбулося ще за життя Варвари Николівни і, ймовірно, у консультаціях із нею. Вітражів у згаданих описах вказано лише шість: «Зішестя Святого Духа» та п’ять маленьких із гербами та святими. На сторінці з описом «Зішестя Святого Духа» у графі «Походження» зазначено: «Колекція Tolin». Тобто цей вітраж було придбано на аукціоні зібрання Адольфа Толлена у Парижі 1897 року, що підтверджує детальний опис предмета під № 76 на сторінці аукціонного каталогу. На жаль, цим вичерпуються доступні сьогодні письмові згадки щодо джерел походження вітражів у колекції Ханенків. Єдине припущення, яке ще залишається зробити, стосується панелей «Явлення Христа Марії Магдалині» Photo 8 «Делфтська їдальня». Фото до 2022 р Photo 7 «Італійська зала». Фото до 1919 р 2 Ханенко 2008. 19 18
та «Моління про чашу» (інв. №№ 137, 138). Дослідники з’ясували, що їх було створено в середині XIV століття і що вони походять із церкви Марії Штрассенгель поблизу міста Грац в Австрії. 1885 року у цій церкві відбувалася реставрація, внаслідок якої частина вітражів потрапила до приватних колекцій – не через аукціони, а здебільшого просто з рук. Вірогідно, у такий спосіб Богдан Ханенко і придбав ці твори у Відні, коли того ж 1885 року відвідав австрійську столицю з нагоди посмертного аукціону колекції знаменитого художника Ганса Макарта (1840–1884). Загальну кількість вітражів, що їх налічувала колекція Ханенків, ми можемо встановити з третього документа – інвентарних описів музейних фондів 1925 року. Там вказано п’ятнадцять предметів. Опис дванадцяти з них перегукується з попередніми переліками і повністю збігається з переліком актуальним. Три ж, разом зі згадуваним уже зображенням архангела Гавриїла, належать до музейних втрат. Нині Музей Ханенків зберігає найзначнішу в Україні колекцію творів світового мистецтва – понад 25 тисяч предметів. Вони представляють художні культури п’яти частин світу: Європи, Азії, Африки, Америки, Австралії та Океанії. Збірка охоплює часовий проміжок від кінця ІІ тисячоліття до н.е. до початку ХХІ століття. Колекція містить твори мистецтва Стародавнього Єгипту, Греції та Риму, візантійські ікони, європейський живопис і скульптуру, малюнки та гравюри, гобелени й меблі, скло, порцеляну та фаянс, предмети мистецтва із золота, срібла та бронзи, китайські сувої й твори декоративного мистецтва, японські нецке, цуба та ксилографії, іранські мініатюри, кераміку й килими, а також артефакти, пов‘язані з буддизмом, тощо. Напередодні повномасштабного російського вторгнення 2022 року в постійній експозиції музею було представлено близько тисячі творів. Решта зберігалася в музейних сховищах. Тепер експозиції демонтовано й усі предмети убезпечено. Проте життя музею триває. В інтер’єрах організовують тимчасові виставки українського та світового мистецтва ХІХ–ХХІ століть, а також одноденні експонування творів із музейної колекції. Відбуваються різноманітні освітні заходи: екскурсії, лекції, майстер-класи. Триває поповнення «Воєнної колекції», коли сучасні митці дарують власні твори після виставок у стінах музею. Продовжується наукова робота, оцифрування творів колекції та архівних документів. Окремим видом діяльності є спільні міжнародні проєкти, присвячені експонуванню, дослідженню та реставрації творів із музейної збірки. У чинному виставковому проєкті дванадцять ханенківських вітражів вперше за багато десятиліть представлені всі разом, дбайливо реставровані досвідченими фахівцями, каталогізовані та анотовані відповідно до найактуальніших наукових досліджень. 21 20
Крім Музею Шнютгена, у світі існує всього кілька музеїв, у фондах яких зберігаються великі колекції європейських вітражів епохи Середньовіччя і Відродження. Найбільша і найповніша колекція знаходиться в Музеї Вікторії та Альберта в Лондоні.1 З нею лише приблизно можна порівняти фонди Метрополітен-музею у Нью-Йорку2 та колекцію Баррелла в Глазго.3 Зібрання вітражів Музею Шнютгена значно менше за обсягом (налічує близько 200 артефактів), але завдяки цілій низці видатних окремих творiв отримало визнання на міжнародному рівні.4 Колекція музею демонструє розвиток технологій і художніх форм середньовічних вітражів від XIII до XVI століття в усій їхній багатогранності – від невеличких фрагментів розміром не більше долоні до повністю збережених церковних вітражів у кілька метрів заввишки, що складаються з багатьох окремих елементів. Середньовічна колекція доповнена видатним склінням клуатрів епохи Відродження та великою групою кабінетних вітражів XVI-XVII століть. Головна увага в цієї частини колекції зосереджена на предметах з Кельна, Рейнської області та Вестфалії. Основою фонду слугувала колекція Aлександра Шнютгена (1843-1918), засновника музею (іл. 1).5 Кольорові вітражі відігравали головну роль в оздобленні середньовічних церков і монастирів, а з кінця XV століття – і у світських будинках заможних городян. Вони закривали віконні прорізи, які на початку готичного періоду ставали дедалі більшими. Ці прозорі стіни дозволяли денному світлу проникати всередину будівель. Вітражі трансформували його на яскраве та Photo 1 Карл Фауст (1874–1935), Портрет Александра Шнютгена, 1918 р. 1 Williamson 2003. 2 Hayward 2003. 3 Marks 2012. 4 Lymant 1982. 5 Карл Фауст (1874-1935), Портрет Александра Шнютгена, 1918 р.; Кельн, Музей Шнютгена, інв. M 732. Мануела Беер Колекція вітражів Музею Шнютгена Передумови та генезис особливого колекційного фонду 23
вином і тютюном Йоганн Генріх Плейніссен (1731-1810) зміг зібрати одну з найвидатніших колекцій середньовічних вітражів, які взагалі були колинебудь створені приватною особою. Серед них – 64 вітражі з цистерціанського монастиря Альтенберг. У 1806 році Плейніссен отримав майно абатства за рахунок суми, яку йому заборгували за вино абатства Гайстербах і Зігбург. Вiд скління клуатру в монастирі Альтенберг до наших днів збереглися 44 вітражі. 19 з них знаходяться в музеї Шнютгена.12 Окрім колекціонування, містяни Кельна дедалі більше вписували в інтер‘єр неоготичних будівель оригінальні середньовічні вітражі. Вони слугували прикрасою та емоційним забарвленням середньовічної епохи. Наприклад, купець і колекціонер Якоб Йоганн Непомук Ліверсберг (1761-1834) розпорядився встановити двосмугове вікно з ажурним орнаментом і зображенням сюжетів Несення хреста і Розп‘яття в каплиці, різнокольорове. Вітражі, що просвічуються і грають фарбами, – це ідеальне візуальне середовище для представлення – часто на великих площинах – біблійних сюжетів у багаточастинних послідовностях (наприклад, Kat. 4, 5), а також виразних, монументальних окремих постатей – святих, пророків та апостолів (Kat. 1). Iнтегровані в архітектурне обрамлення, більшість середньовічних вітражів залишалися на своєму первісному місці протягом століть. Хоча пошкодження, спричинені бурями, пожежами або внаслідок військових конфліктів, неодноразово призводили до втрати старих і монтажу нових вікон, саме під час барокової реконструкції інтер‘єрів в епоху бароко середньовічні шибки вперше були систематично видалені і замінені на віконні затвори. Вони пропускали більше світла у внутрішнє приміщення церкви та, як вважалося, більш відповідали архітектурі бароко.6 Лише деякі з вітражів, які були замінені в той час, потрапили до приватних колекцій. Матеріальна цінність вітражів вважалася низькою на відміну від інших середньовічних творів мистецтва. Їх було важко зберігати, нелегко використовувати двічі і майже неможливо демонструвати без прикладання великих зусиль. Їх вилучення з архітектурного контексту зазвичай означало їхнє руйнування.7 Інтерес до систематичного колекціонування середньовічних вітражів з‘явився лише у XVIII столітті, особливо серед англійських антикварів та аристократів. Останні мали на меті прикрасити середньовічними вітражами свої престижні маєтки, збудовані в неоготичному стилі, зокрема приватні каплиці.8 Вітражі, які мали розмір всього вікна, довгий час були рідкісними і важкодоступними. Ситуація змінилася лише на рубежі XIX століття із секуляризацією. Цей доленосний наслідок Французької революції (17891799) призвів до далекосяжних політичних, соціальних і культурних потрясінь по всій Європі, особливо в Кельні та Рейнській області.9 Після вторгнення французьких військ у жовтні 1794 року близько 120 церков і монастирів у Кельні було секуляризовано. Церковне оздоблення, включно з незліченними дорогоцінними вітражами, було вилучено. Середньовічні вітражі, які не були знищені, вперше стали доступними у великій кількості як товар і предмет колекціонування. З виданням декрету про секуляризацію, найпізніше 30 червня 1802 року, зародилася майже невідома до того часу галузь колекціонування – вітражне скло.10 Історичні умови були загалом сприятливими. У XVII-XVIII століттях у Кельні була ціла низка приватних «випадкових» колекцій, які часто існували лише протягом декількох років і потім були розпродані на аукціонах. На початку XIX століття багато діячів мистецтва та культури почали самостійно збирати твори мистецтва і виставляти їх у своїх приватних будинках.11 У певному сенсі секуляризація стала несподіваним успіхом для цього нового покоління колекціонерів мистецтва. Купувати і продавати середньовічні вітражі почали насамперед кельнські торговці вином, тканинами і тютюном – найбільший фінансово потужний шар буржуазії поряд із банкірами. Кельнський торговець 6 Див. Schumacher 1998, 111. 7 Gast 2019, 405. 8 Див. із цього приводу Schuhmacher 1998, 111112; Williamson 2003, 10. – Щодо ранніх колекцій XVIII століття, які вперше виникають в Англії і приблизно з 1780 також у Німеччині та Франції, див. Gast 2019, особливо 405407. 9 Щодо передісторії, проведення та наслідків секуляризації в Кельні див. Diederich 1995. 10 Wolff-Wintrich 1995, 341. 11 Про це див. Kronenberg 1995, особливо 123-125, 132-133; Berghausen 1995, 149-151. 12 Кельн, Музей Шнютгена, інв. № М 559-М 570, М 709-М 714. Йоганн Генріх Плейніссен заповів колекцію своїй доньці Марії Францисці Гірн; у 1824 році його онук Генріх Шиффер продав колекцію. – З 19 вітражів, що нині зберігаються в Музеї Шнютгена, 13 були передані до Музею Шнютгена з Кельнського музею прикладного мистецтва у межах реорганізації кельнських музеїв; ще шість вітражів було долучено у 2011 році за заповітом Ірен Людвіг, див. Lymant 1982, 192-193, № 119; Wolff-Wintrich 1995, 345; Kat. Rheinische Glasmalerei 2007, Bd. 2, 30–31, № 5 (Dagmar Täube); Woelk/Beer 2018, 338–339, № 227 (Iris Metje). Photo 2 Успіння Пресвятої Діви Марії, Кельн, 1250-1260 рр. 24 25
роботу над трьома осьовими вікнами каплиці Кельнського собору, діяв саме в цьому напрямку. Він розпорядився замінювати цілі шибки неоготичними копіями навіть за мінімальних пошкоджень, що призводило до втрати значної частини оригінального матеріалу. Відповідно до свого девізу Colligite fragmenta ne pereant (Збирайте решту частин, щоб вони не загинули),21 він забрав деякі з викинутих вітражів епохи Високої готики до своєї приватної колекції. Зокрема чудове зображення голови з вікна Трьох Королів (іл. 3).22 Незвичайне вітражне що була прибудована до його будинку на Хоймаркт. Обидва вітражі нині знаходяться у фондах Музею Шнютгена13. Невдовзі після секуляризації Кельн перетворився на один із головних центрів торгівлі творами вітражного мистецтва у Європі14: протягом двох десятиліть з рук у руки перейшло близько 2 000 вітражів. Багато нових колекціонерів і торговців невдовзі долучилися до цього прибуткового бізнесу, тим більше, що попит з боку англійських комерсантів за цей час значно виріс. Крістофер Ґампп (1750-1825), німець і виробник тканин, який оселився в Норвічі, відіграв важливу роль як посередник у продажу рейнських вітражів до Англії.15 Більша частина німецьких вітражів, які й досі зберігаються в Англії, прибула туди до 1850 року.16 Багато вітражів з нових кельнських колекцій були знову продані невдовзі після створення. Причина продажу полягала в тому, що власники колекцій потрапили у фінансову скруту після відходу наполеонівських військ у 1814 році, і секуляризоване майно було вдруге виставлене на торги. У 1824 році видатна колекція вітражів Плейніссена – Гірна – Шиффера була продана з аукціону. ЇЇ частини та окремі вітражі опинилися в різних куточках світу.17 Тим часом у Кельні сформувався професійний художній ринок. Починаючи з 1840-х років, усі основні кельнські аукціони з продажу спадкового майна організовувала компанія J.M. Heberle, яка на той час зайняла монопольне положення в сфері торгівлі творами мистецтва у Кельні.18 На аукціоні художньої колекції Йоганна Антона Рамбу (1790-1866) в 1867 році молодий Александр Шнютген, якого щойно висвятили на священника, вперше публічно виступив як покупець і придбав кілька середньовічних картин. Так було закладено основу його колекції.19 Наприкінці 1860-х років, коли у Шнютгена з‘явилася пристрасть до колекціонування середньовічного мистецтва, на жаль той час, коли на кельнському ринку був доступний великий вибір вітражів, давно вже минув. Дивлячись на вітражі, які Шнютген, ймовірно, придбав між 1867 i 1906 роками (коли вiн передав свою колекцію місту Кельн), ми помічаємо, що, окрім двох дуже важливих лукових вікон середини XIII століття із зображенням Успіння Діви Марії (іл. 2) і Коронації Діви Марії,20 вони майже повністю складаються з невеликих кабiнетних вітражів і фрагментів вітражного скла. Первісне зібрання засновника колекції включало велику кількість середньовічних фрагментів із зображенням людських голів. Ці зображення були вилучені з контексту наративних циклів великих церковних вікон і їх, ймовірно, було легше і дешевше придбати на мистецькому ринку навіть в останній третині XIX століття. Не секрет, що Шнютген мав можливості купувати вітражі і поза межами вільно доступних джерел придбання. Наприкінці 19 століття в багатьох місцях розпочалася реставрація і збереження споруд та їхніх вітражів з акцентом на те, що це архітектурні пам‘ятки минулого. Метою реставраційної практики того часу було досягнення гармонійного загального враження відповідно до стилю. Така реставрація призводила до масивних втручань в первісну матерію. Шнютген, якому в період між 1899 і 1901 роками було доручено організувати Photo 3 Голова Короля з вікна Трьох Королів, Кельнський собор, Кельн, близько 1330-1340 рр. 13 Кельн, Музей Шнютгена, інв. № M 167a–b; Lymant 1982, 77–80, № 45–46; Mädger 1995, 195–196; Woelk/Beer 2018, 232–233, № 151 (Pavla Ralcheva). 14 Wolff-Wintrich 1995, 341; Gast 2019, 412 15 Wolff-Wintrich 1995, 341. 16 Докладніше про це див. Williamson 2007. 17 Див. примітку 12. Кельнському торговцю тканинами Каспару Генріху Бембергу (17441824) належала ще одна, суто вітражна колекція, див. Berghausen 1995, 151. Список ранніх кельнських колекцій, що містили вітражі поряд з іншими предметами мистецтва, див. Schuhmacher 1998, 112. 18 Kronenberg 1995, 132–133. 19 Про те, як Шнютген почав колекціонувати предмети мистецтва, див. Westermann-Angerhausen/ Beer 2006, 4. 20 Кельн, Музей Шнютгена, Інв. № M 2 і M 3. – Lymant 1982, 11–15, № 1–2; Woelk/ Beer 2018, 150–151, № 96 (Moritz Woelk). 21 Westermann-Angerhausen 1993. 26 27
museum-schnuetgen.deRkJQdWJsaXNoZXIy MTI5NTQ=