вином і тютюном Йоганн Генріх Плейніссен (1731-1810) зміг зібрати одну з найвидатніших колекцій середньовічних вітражів, які взагалі були колинебудь створені приватною особою. Серед них – 64 вітражі з цистерціанського монастиря Альтенберг. У 1806 році Плейніссен отримав майно абатства за рахунок суми, яку йому заборгували за вино абатства Гайстербах і Зігбург. Вiд скління клуатру в монастирі Альтенберг до наших днів збереглися 44 вітражі. 19 з них знаходяться в музеї Шнютгена.12 Окрім колекціонування, містяни Кельна дедалі більше вписували в інтер‘єр неоготичних будівель оригінальні середньовічні вітражі. Вони слугували прикрасою та емоційним забарвленням середньовічної епохи. Наприклад, купець і колекціонер Якоб Йоганн Непомук Ліверсберг (1761-1834) розпорядився встановити двосмугове вікно з ажурним орнаментом і зображенням сюжетів Несення хреста і Розп‘яття в каплиці, різнокольорове. Вітражі, що просвічуються і грають фарбами, – це ідеальне візуальне середовище для представлення – часто на великих площинах – біблійних сюжетів у багаточастинних послідовностях (наприклад, Kat. 4, 5), а також виразних, монументальних окремих постатей – святих, пророків та апостолів (Kat. 1). Iнтегровані в архітектурне обрамлення, більшість середньовічних вітражів залишалися на своєму первісному місці протягом століть. Хоча пошкодження, спричинені бурями, пожежами або внаслідок військових конфліктів, неодноразово призводили до втрати старих і монтажу нових вікон, саме під час барокової реконструкції інтер‘єрів в епоху бароко середньовічні шибки вперше були систематично видалені і замінені на віконні затвори. Вони пропускали більше світла у внутрішнє приміщення церкви та, як вважалося, більш відповідали архітектурі бароко.6 Лише деякі з вітражів, які були замінені в той час, потрапили до приватних колекцій. Матеріальна цінність вітражів вважалася низькою на відміну від інших середньовічних творів мистецтва. Їх було важко зберігати, нелегко використовувати двічі і майже неможливо демонструвати без прикладання великих зусиль. Їх вилучення з архітектурного контексту зазвичай означало їхнє руйнування.7 Інтерес до систематичного колекціонування середньовічних вітражів з‘явився лише у XVIII столітті, особливо серед англійських антикварів та аристократів. Останні мали на меті прикрасити середньовічними вітражами свої престижні маєтки, збудовані в неоготичному стилі, зокрема приватні каплиці.8 Вітражі, які мали розмір всього вікна, довгий час були рідкісними і важкодоступними. Ситуація змінилася лише на рубежі XIX століття із секуляризацією. Цей доленосний наслідок Французької революції (17891799) призвів до далекосяжних політичних, соціальних і культурних потрясінь по всій Європі, особливо в Кельні та Рейнській області.9 Після вторгнення французьких військ у жовтні 1794 року близько 120 церков і монастирів у Кельні було секуляризовано. Церковне оздоблення, включно з незліченними дорогоцінними вітражами, було вилучено. Середньовічні вітражі, які не були знищені, вперше стали доступними у великій кількості як товар і предмет колекціонування. З виданням декрету про секуляризацію, найпізніше 30 червня 1802 року, зародилася майже невідома до того часу галузь колекціонування – вітражне скло.10 Історичні умови були загалом сприятливими. У XVII-XVIII століттях у Кельні була ціла низка приватних «випадкових» колекцій, які часто існували лише протягом декількох років і потім були розпродані на аукціонах. На початку XIX століття багато діячів мистецтва та культури почали самостійно збирати твори мистецтва і виставляти їх у своїх приватних будинках.11 У певному сенсі секуляризація стала несподіваним успіхом для цього нового покоління колекціонерів мистецтва. Купувати і продавати середньовічні вітражі почали насамперед кельнські торговці вином, тканинами і тютюном – найбільший фінансово потужний шар буржуазії поряд із банкірами. Кельнський торговець 6 Див. Schumacher 1998, 111. 7 Gast 2019, 405. 8 Див. із цього приводу Schuhmacher 1998, 111112; Williamson 2003, 10. – Щодо ранніх колекцій XVIII століття, які вперше виникають в Англії і приблизно з 1780 також у Німеччині та Франції, див. Gast 2019, особливо 405407. 9 Щодо передісторії, проведення та наслідків секуляризації в Кельні див. Diederich 1995. 10 Wolff-Wintrich 1995, 341. 11 Про це див. Kronenberg 1995, особливо 123-125, 132-133; Berghausen 1995, 149-151. 12 Кельн, Музей Шнютгена, інв. № М 559-М 570, М 709-М 714. Йоганн Генріх Плейніссен заповів колекцію своїй доньці Марії Францисці Гірн; у 1824 році його онук Генріх Шиффер продав колекцію. – З 19 вітражів, що нині зберігаються в Музеї Шнютгена, 13 були передані до Музею Шнютгена з Кельнського музею прикладного мистецтва у межах реорганізації кельнських музеїв; ще шість вітражів було долучено у 2011 році за заповітом Ірен Людвіг, див. Lymant 1982, 192-193, № 119; Wolff-Wintrich 1995, 345; Kat. Rheinische Glasmalerei 2007, Bd. 2, 30–31, № 5 (Dagmar Täube); Woelk/Beer 2018, 338–339, № 227 (Iris Metje). Photo 2 Успіння Пресвятої Діви Марії, Кельн, 1250-1260 рр. 24 25
RkJQdWJsaXNoZXIy MTI5NTQ=