пастичо з фрагментами зображень голів і фігур з кельнської церкви Святої Марії Сіон (іл. 4)23, яке, ймовірно, було зібране за розпорядженням Шнютгена, є не лише мальовничим вираженням його життєвого девізу. Тут чітко простежується його прагнення за допомогою своєї колекції репрезентувати хронологічний і тематичний розвиток християнського мистецтва Середньовіччя. Крім того, колекція мала слугувати навчальною збіркою для сучасного неоготичного мистецького виробництва. Це стає зрозумілим, якщо уважно подивитися на резиденцію колекціонера. Завдяки серії фотографій 1910 року Еміля Германа можна побачити важливі речі, які дійсно вражають (іл. 5).24 Так, роботи, впорядковані за матеріалами, формами та темами, розташовані впритул одна до одної – на жодній з інтер‘єрних фотографій не видно вітражів. Втім, зрозуміло, що Шнютген не міг встановити вітражі в тих небагатьох вікнах своїх досить темних, не електрифікованих кімнатах. Інакше він би зменшив і без того мізерне денне освітлення. В інших колекціях, передусім у знаменитій колекції Фредеріка Шпіцера (1815-1890) Photo 4 Пастичо з фрагментами голів і фігур, Церква Святої Марії Сіон у Кельні, Кельн, близько 1230-1245 рр. в Парижi25, яка сприймається як зразкова, оригінальні вітражі слугували завершальним штрихом в оформленні так званих period rooms – приміщень, що відтворюють інтер‘єр конкретного історичного періоду. Саме на це орієнтувалося і подружжя Ханенків у Києві, зокрема, для інсценізації своєї колекції.26 Новий розділ в історії колекції вітражів Музею Шнютгена, відкритого в 1910 році, розпочався незадовго до Другої світової війни з реорганізації кельнських музеїв у 1930-1932 роках. Тоді Музей Шнютгена отримав велику колекцію вітражів з Кельнського музею прикладного мистецтва. Це стало значним збагаченням, оскільки вона і сьогодні є найбільшою і найважливішою частиною вітражного фонду. Багато вітражів цієї частини колекції завдячують своєму збереженню самовідданій праці двох кельнських колекціонерів – Фердинанда Франца Вальрафа (1748-1824) і Маттіаса Йозефа де Ноеля (1782-1849), які ще за покоління до Александра Шнютгена присвятили своє життя збереженню збереження середньовічних кельнських вітражів.27 У 1930-1932 роках до колекції 22 Кельн, Музей Шнютгена, інв. № M 40. – Про небезперечну участь Шнютгена в цих заходах, див., зокрема, Kat. Himmelslicht 1998, 312–313, № 82 (Claudia Schuhmacher). 23 Кельн, Музей Шнютгена, інв. № M 6. – Lymant 1982, 19–21, № 4. 24 Про інсценізацію колекції Шнютгена див. Beer 2015 і 2018. 25 Shepard 2019, 424. 26 Див. статтю Matselo в цьому виданні та Welzel/ Zeising 2022, 117–118. Photo 5 Приватна резиденція Александра Шнютгена, близько 1910 р. 28 29
RkJQdWJsaXNoZXIy MTI5NTQ=