Розп‘яття Христа із зображенням Св. Лаврентія З парафіяльної церкви Св. Лаврентія в Кельні Кельн, близько 1489 р. Вiтраж 320 x 181 см З 1803 року вітраж знаходився у сховищі для вітражів міста Кельн; в 1834 році місто Кельн передало вітраж церкві Святого Георга в тимчасове користування; музей Шнютгена отримав вітраж в 1929 році Кельн, Музей Шнютгена, iнв. № М 501 7 Цей монументальний вітраж складається з п‘ятнадцяти окремих фрагментiв. Зображення Розп‘яття Христа з Марією та Іоанном займає одинадцять з них. Під цими фрагментами, в інтер‘єрі, схожому на церковний, знаходиться дещо менший за розміром фрагмент із зображенням Св. Лаврентія, а також донатора вiтража і ангела, що несе його герб. Святий тримає в правій руці ґрати. На них, за легендою, у 3 столітті він прийняв мученицьку смерть. Цей фрагмент вказує на перше місце розташування вітражів – у нині зруйнованій кельнській парафіяльній церкві Святого Лаврентія. Вітраж був встановлений в центральній частині хору та освячений у 1489 році. Після того, як на початку XIX століття церква була занедбана, місто Кельн передало вітраж до церкви Святого Георга в 1834 році, а в 1929 році – до музею Шнютгена. Попри те, що на вітражі добре зберігся герб, невідомо, ким насправді був зображений донатор. Але його портрет наочно демонструє популярність вітража як об‘єкта, який жертвували храму. Завдяки хорошій видимості в церковному інтер‘єрі, вітражі були ідеально пристосовані для того, щоб залишатися в пам‘яті глядача, заохочувати його клопотатися про власне спасіння і підкреслювати побожність донатора. Крім того, зображенi на вітражах донатори безпосередньо вступали в контакт з трансцендентним (див. Noll): портрети, герби та іменні написи зустрічалися поряд із зображеннями святих та сценами біблійних подій і були однаково з ними залиті божественним світлом. Для вітражів використовували переважно біле скло зі сріблясто-жовтим розписом. Кольорове скло було обрано, зокрема, для тла та деяких частин одягу. Стилістично і технічно вітраж подібний до Розп‘яття у Церкві Святої Марії Капітолійської, яке було подароване каноніком Генріхом фон Бергемом після 1481 року. Зведене до трьох основних фігур, Розп‘яття, здається, спрямоване на емоційне залучення глядача. Крiм того, між зображенням на вікні та подіями в інтер‘єрі церкви також існував взаємозв‘язок. Так, вiтраж показує п‘ять фігур ангелів, один з яких молиться, а інші збирають кров з ран Христа в чаші. Зображення самої крові на вітражі нема, але центральне розташування вікна повинно було утворити для вірян і священника, який правив Лiтургiю, видимий зв‘язок. Це зв’язок між зображеними чашами і ранами та чашею з вином (для Причастя), на яке перетворилася кров Христа. Одяг Лаврентія – альба, амікт, дорогоцінна далматика – i кодекс у його руці знаходили своє відображення у вбранні дияконів та книгах Святого Письма під час богослужіння. KDM Rheinprovinz 6,4, Köln (1,4) 1916, 363. – Schnitzler 1968, 94–95, Nr. 162. – Kat. Herbst des Mittelalters 1970, 65–66, Nr. 67. – Lymant 1982, 144–146, Nr. 83. – Zehnder 1996, 30–31. – Täube 1998, S. 48–51, Nr. 17. – Woelk/Beer 2018, S. 324–325, Nr. 218 (Adam Stead). – Hamann 2021, S. 488, Nr. 5.1 (Matthias Hamann). – Zu Stifterbildern auf mittelalterlichen Glasmalereien: Noll 2024. Юле Вьолк 54
RkJQdWJsaXNoZXIy MTI5NTQ=