Розп‘яття Христа Кельн, близько 1490-1500 рр. (Розп‘яття) та 1497 р. (масверк, скло) Вiтраж 230 x 145 см Отримано від Кельнського музею прикладного мистецтва в 1930-1932 рр. Кельн, Музей Шнютгена, iнв. № М 515 8 У центрі цього вітража – Христос щойно поранений списом вбік сліпим воїном Лонгіном та його помічником. Голова Христа трохи нахилена набік, очі заплющені, рот злегка відкритий. Пряма і спокійна поза прибитого до хреста тіла Христа контрастує з вигнутими кінцівками двох злодіїв ліворуч і праворуч від нього. Ангел і демон захоплюють душі обох і, таким чином, наочно демонструють вірянам, що за дотримання християнської віри вони отримають нагороду, а за нехтування вірою – покарання. У верхній половині картини на синьому тлі чітко виділяються тіла трьох розіп‘ятих фігур. Вони викладені з білого скла. Для зображень багатьох людей у нижній половині вітража використовували здебільшого кольорове скло та сріблясто-жовтий колір. Вірянам тут представлена група плакальниць з Марією та Іоанном ліворуч, а також Марія Магдалина під хрестом і добрий сотник, одягнені в розкішні шати, праворуч. На другому плані чоловіки грають у кiстки, щоб поділити між собою одяг Христа. Первісне місце розташування цього вітража вже неможливо визначити. Ймовірно, це було центральне вікно з церковного хору або пізньоготичної бічної каплиці, яке було демонтовано під час секуляризації (див. Lymant). У 1850 році його встановили разом з іншим вікном (кат. 6) у ризниці каплиці Кельнської мiської ради. Пiд час цього були не тільки зроблені доповнення, такі як оновлений пояс Христа або зелені частини зображення, але також додано нового масверка, готичного орнамента як вінчального елемента. Ці вітражі з рослинним орнаментом і маленькими фігурками ангелів значно відрізняються від Розп‘яття за стилем і технікою виконання. Вітраж можна датувати 1497 роком, зазначеним на ньому. Два герби, які зображені на вітражі, належать батькам Філіппа фон Дауна, який був архієпископом Кельна в 1508-1515 роках: барону Віріху IV Даун-Оберштайну та графині Маргариті фон Лайнінген (див. Lymant). Наприкінці XIX століття вікно цілком було передано до Кельнського музею прикладного мистецтва, а в 1930-1932 роках перевезено до Музею Шнютгена. Сцена Розп‘яття, на якiй зображено велику кількість людей, демонструє, що кельнське вiтражне мистецтво було тісно пов‘язане з живописом на деревині та полотні. Можна провести паралелі з різними малярськими майстернями, наприклад, з Майстром Святого сімейства та Майстром життя Марії. Rode та von Euw підозрюють зв‘язок з вітражною майстернею Йоганна фон Дюрена, який документально згадується як вітражист в Кельні приблизно у 1500 році. Renard 1907, 147–148. – von Falke/Creutz 1910, 23. – Oidtmann 1929, 299–300. – Kat. Herbst des Mittelalters 1970, S. 66 (Anton von Euw/Herbert Rode). – Lymant 1982, 152–155, Nr. 87. – Täube 1998, 56–59, Nr. 19. Юле Вьолк 58
RkJQdWJsaXNoZXIy MTI5NTQ=